Воїн 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади раніше служив на відомому крейсері «Москва». «Якби міг, сам би його потопив…», – каже він.
Історію військового розповіли у Мукачівській міській раді.
Сергій (позивний Комбайнер) служить у бригаді з грудня минулого року, воює в штурмовому підрозділі.
Строкову службу проходив на флоті, на знаменитому крейсері «Москва», який у перші дні повномасштабної війни був відправлений українськими прикордонниками «на%&й», а менш ніж за два місяці пішов на дно Чорного моря.
«Я проходив строкову службу на початку 90-х, сухопутні війська тоді вже поділили, а по Чорноморському флоту між Україною й Росією йшли переговори, тому була плутанина, незрозуміло, що кому дістанеться» – згадує Сергій.
Хлопець потрапив на бойовий корабель без будь-якого навчання.
Він каже, що офіцерський склад тоді наполовину складався з українців і росіян, а солдатський – із українців, росіян і білорусів.
«Мене призначили на посаду оператора пульта управління крилатих ракет класу «земля – повітря» з дальністю польоту 150 кілометрів. Наш підрозділ займався захистом корабля. Мушу сказати, що корабель у ті роки підтримувався в дуже хорошому стані, але загалом спогади про службу на крейсері в мене невеселі», – каже військовий.
За словами Сергія, у той час процвітала дідівщина, особливо важко було у перший рік служби.
«Служба на флоті тривала цілих три роки. Коли я дізнався про знищення нашими ракетниками «Москви», а потім ще й подивився відео, відчуття були дуже приємні. Якби міг, то й сам би допоміг його потопити», – говорить він.
На початку 2000-х Сергій проходив кількамісячні військові багатонаціональні навчання «Сі Бриз», тому після вторгнення Росії під час мобілізації сподівався, що потрапить на флот. Однак його направили в гірську піхоту – в 128 ОГШБр.
Тут він командир бойової машини і відділення, молодший сержант. Це звання отримав після штурмів П’ятихаток і Лобкового влітку цього року.
«То були дуже жорсткі зіткнення, ближні бої з використанням автоматів і гранат. Але ми вибили ворога з позицій, а далі звільнили села. Росіяни кілька разів намагалися відбити втрачену територію, кидали на нас і піхоту, й бронетехніку. Усе марно», – каже Сергій.
Сам військовий із Закарпаття. До війни працював комбайнером у агрофірмі, звідси й позивний. Їздив збирати урожай у різні області України, в жнива дуже гарно заробляв – виходило по чотири тисячі доларів на місяць. Однак кинув усе й пішов у військкомат.
«Зараз такі часи, що мушу бути тут. Дома мене чекають дружна, два сини і донька, котрій усього три роки. Я воюю саме заради них», – каже боєць.