Мукачівці старшого віку ще пам’ятають вузькоколійку, яка йшла від нашого міста до шахти, що на Березинці. У часи її прокладання шахта була ще діючою, якщо, це, звісно, – не легенда, бо знайти інформацію за саму шахту мені поки не вдалось.
Утім, я була на озері, на місці якого, ймовірно, була шахта, а потім її затопило. Озеро називалось Чорне, бо вода у ньому, здавалось, була чорного кольору. Місцина містична, таємнича, сумна. Згодом вода пішла, давши змогу побачити затоплені у 90-ті роки автомобілі.
Карта вузькоколійки
Не менш загадковою була людина, з ім’ям якої пов’язано будівництво мукачівської вузькоколійки. Йдеться про Миколу Максимовича Павленка, одну із найбільш міфологізованих персон радянської епохи, афериста, у порівнянні з яким Остап Бендер – просто дитина.
Едуард Хруцький, популярний автор детективів не зміг розкрутити історію цієї людини повністю. У мемуарах «Москва криминальная» йшлося, що розслідування, проведене Хруцьким, не дозволило скласти повну картину злочину Миколи Павленка, бо те що він робив було на межі фантастики.
А там де нема в достовірної інформації, завжди процвітає міфотворчість. Яскравим прикладом такої міфотворчості став фільм «Фальшива армія полковника Павленка». Про яку армію йдеться, якщо затримано було приблизно триста осіб, а на лаву підсудних потрапило лише сімнадцять з них?
Цитата: “При арештах і обшуках вилучено 3 ручних кулемети, 25 гвинтівок, 1 карабін, 6 автоматів, 18 пістолетів і наганів, 5 гранат та 3000 патронів”. Тут навіть не рота, не те що армія.
А тепер спробуємо поступово розкрити загадкову діяльність видатного афериста Миколи Максимовича Павленка, починаючи з його народження.
Народився цей діяч афери у селі Нові Соколи, Київська область. Чи то у 1908, чи то у 1912 році, точно не відомо.
Утім, точно відомо, що Павленко навчався у Калінінському будівельному інституті два роки, а потім пішов у будівельники. У нього все настільки добре склалось, що він піднявся від бригадира до хорошої посади в обласному тресті, плюс додатково отримав офіцерське військове звання.
У 1941 році його було доправлено до чинного стрілецького полку у званні командира інженерної служби, на саму передову. Звідки він дезертував, і направився у Калінін, з легендою, ніби він у відрядженні. Чому Павленку дезертирство так легко зійшло з рук? Все дуже просто. Його вже було завербовано НКВС у якості секретного агента. Він завів собі коханку і жив на широку ногу, плюс заводив корисні зв’язки, які дозволили йому згодом провернути геніальну аферу.
В чому полягала афера?
Павленко придумав військову частину та будівельну бригаду, яких по документах не було, вірніше всі документи та печатки були фальшивими. Можете уявити це в часи сталінщини, коли людей могли посадити на багато років до тюрми чи навіть розстріляти за вкрадені 200 г масла чи колосок? А тут ціла підпільна дільниця військового будівництва! Навряд чи це було можливо без високих покровителів “на горі”.
Нагородний лист дезертира Павленка
Утім, в реальності все функціонувало – військові займалися будівництвом і отримували за це чималі кошти, однак у державну казну вони не надходили.
Микола Павленко зайнявся вивозом транспорту і військової техніки, яку кидали бійці радянської армії, тікаючи від фашистів влітку 1941-го року. Допомогли йому в цьому поплічники, яким він також зробив відрядження. Для виготовлення фальшивих документів було «пригодовано» хлопчика-підлітка, геніального гравера і художника.
Будівельний батальйон йшов позаду Червоної Армії, відбудовуючи аеродроми, прокладаючи колії, працювали вони швидко і якісно.
Вже влітку 1945 року Павленко, якого вже підвищили до полковника, демобілізувався, вивіз з Німеччини тридцять товарних вагонів награбованого, що тоді називалось трофеями. Звісно, він діяв не один, з ним були його друзі штабісти, і штат будівельників. Всі ці люди чесно отримували свою долю здобичі. І скоро будбат почав працювати на «визволених» територіях Радянського Союзу.
От тоді, у повоєнні часи й була побудована мукачівська вузькоколійка, високоякісно і вчасно. На засіданні військового трибуналу у 1955 році, Микола Павленко казав чисту правду:
“Ми нічого не крали. Ми лише будували все, що потрібно людям і державі: мости, дороги, вокзали, шахти. Будували міцно і надійно, без жодних скарг з боку замовників. Просто ми працювали по-людському, а не по-радянському”.
І це було так, бо більшість побудованих об’єктів діють досі, переживши й будівельників, і суддів.
Упускаючи всю історію слідства, відразу напишу, що Миколу Павленка розстріляли за контрреволюційну діяльність.
Спалився він на дрібниці: військова бригада якось образила одного чоловіка, щось йому не доплатили. Чоловік почав жалітися, і закрутилося – факт за фактом стали виходити на світ усі подробиці афери. Згодом, з’ясувалося, що бригади, на яку надійшла скарга, офіційно не існує і вона ніде не значиться.
Ким був Микола Павленко? Геніальним аферистом, чи геніальним бізнесменом, вирішуйте на власний розсуд.
Збудована ним на Закарпатті вузькоколійка досі існує, хоч і не використовується.
Олена Забенко, за матеріалами статті “Таємниці найбільшої повоєнної афери”, на сайті “На скрижалях”