Сьогодні у публікації я підніму дещо спірну тему, напишу суто свій погляд, який буду намагатись обґрунтувати історичними фактами.
Пропоную зазирнути у ХVII сторіччя, щоб відповісти на запитання: чи одружувалися люди високого соціального статусу за покликом серця, чи це відбувалося суто з економічних, тобто фінансових причин, або задля об’єднання одного клану проти іншого?
Поряд з історичними фактами завжди існують міфи, зокрема про любов. Бо така романтизація потрібна людям. Але для чого? Можливо, для того, щоб історія була цікавішою, не такою нудною і навіть не такою страшною. Бо історія любого краю, і нашого закарпатського також, це – війни, біль, знищення, і лиш іноді десь – відродження, відбудова, мир і благо. Тому так хочеться любові, хоча б уявної.
Войовнича свекруха
Життєва лінія княгині Ілони Зріні переплітається з подіями Мукачева і замка «Паланок», тому починаємо наше заглиблення з історії Мукачева того періоду.
Мати першого чоловіка Ілони Зріні Софія Баторі вийшла заміж за Георгія Ракоці 3 лютого 1643 року, Мукачево (Мункач) було у їхньому володінні. Згодом у пари народився син Ференц Ракоці. Часи були важкі, шведська війна принесла місту багато горя. Війська Яноша Кемені, воєводи Георгія Ракоці, були вщент розбиті татарами. Після цього поляки, під керівництвом Людомирського напали на Угорщину, спалили Мукачево та села навколо. Задля порятунку люди тікали у гори. Також постраждали містяни Берегова, які хотіли сховатись у храмі, але їх вбили прямо там, залишавши на стіні кровавий напис: «Я відповідаю тобі злом за зло…»
Місто Мукачево після кривавого нападу на тривалий час зупинилось у розвитку. Допомогла відбудовувати життя у місті Софія Баторі, але разом з матеріальною допомогою людям вона принесла зло, вбиваючи та переслідуючи протестантів.
Батьки Софії Баторі були фанатичними католиками. Одружившись з протестантом, Баторі була змушена прийняти його віру, але лише зовні, внутрішньо княгиня залишалась єзуїткою.
Княгиня приховувала від чоловіка, те що не тільки продовжувала сповідувати католицизм, але й привезла з собою у Мукачево кількох єзуїтів. Також її таємною справою було навернути у католицизм сина Ференца Ракоці. Утім, все приховане колись виходить на світ, і у поважній родині вибухнув скандал, під час якого князь хотів вислати єзуїтів разом зі своєю дружиною. Однак зробити це йому завадила смерть.
Навернути сина у католицизм Софії теж не вдалося: він сповідував віру свого батька.
Після того, як у Гюльварі помер князь Ракоці Георгій, його дружина скинула маску, повернулась до католицизму, віри своєї родини, та почала відкрито винищувати протестантів міста Мункач.
Думаю, що тепер зрозуміло, з якою людиною породичалась княгиня Ілона Зріні.
Невдале повстання сина проти матері і короля
Весілля князя Ференца Ракоці та княгині Ілони Зріні пройшло на фоні несприятливих обставин, коли, користуючись мирним договором у Варшаві 1664 року, католики почали нападати на протестантські храми, спалювати та руйнувати їх.
Весілля 1666 року викликало нову хвилю протестів населення, народ не сприйняв доньку бана Петра Хорватського, яка бажала угорської корони і єрдельского князівства, бо була жінкою амбітною.
Весілля пройшло у фортеці Зборів під Маковицями. Чи йшлося тут про кохання між молодятами? На мою думку, ні, скоріше, шлюб брали двоє союзників, співучасників заколоту проти Габсбургів.
Уклавши шлюб, пара робила все можливе, аби навернути до себе протестантів, які жалілися на знущання Софії Баторі. Для залучення до заколоту протестантів їм виплатили тисячу золотих монет, як компенсацію за знищене майно.
Таким чином Ференц Ракоці залучив 20 тисяч людей з церкви кальвіністів.
Може у них би все і вийшло, але Порта відказала у допомозі, а сам князь, вихований жорстокою і власною матір’ю, був слабим воєводою і зовсім ніяким державним діячем, бо його цьому не навчили.
Не в змозі адекватно оцінити наслідки своїх дій князь, Ракоці захотів захопити Мункач, який належав його матері. Для цього він залучив армію у 10 тисяч вояк.
Княгиня Ілона Зріні хотіла прибрати до рук скарби замку «Паланок», а князь – привласнити землі Софії Баторі. Але з самого початку все пішло не так, княгиня Баторі була вправною володаркою і володіла, мабуть, військовим ділом на вищому рівні. Війську князя Ракоці довелося відступити до Сатмара і Токая, взявши їх в облогу.
У цей час прийшло сповіщення про арешт батька Ілони Зріні Петара та його воєводи Франкопана, які надалі були страчені. До цього ж Петар Зріні наказував князю Ракоці здатись, бо всі деталі заколоту стали відомими завдяки Казанові, тому самому, який увійшов в історію, як спокусник жінок. Він також був учасником повстання, а потім зрадив.
Ференцу Ракоці за заколот проти короля загрожувала смертна кара. Він ховався біля матері у фортеці Сант-Міклош. Софія Баторі була вимушена домовлятися з королем і рятувати свого сина, який пішов проти неї. Утім, є інформація, що передусім вона робила це заради свого онука Ференца, на якого мала плани.
Королівська милость була дарована на таких умовах: Софія Баторі мала виплатити 400 тис. флоринів у королівську казну і впустити у свої замки німецьких вояк.
Настав час кривавої релігійної різанини. Бажаючи вислужитись перед Леопольдом I за милість до сина, Софія Баторі вигнала протестантські спільноти, забравши їхні будинки, школи, храми і всі доходи від них. Частину вірян вбили, а частину ув’язнили у «Паланку». Мункач став повністю католицьким містом, і так було до смерті княгині Баторі.
Князь Ференц Ракоці з родиною оселився у замку Маковіц, де й помер у 1676 році, невдалий заколот зломив його дух, а далі й здоров’я. Він помер, не досягши своєї амбітної мети, але спокійно у колі родини, а не під сокирою ката. Тому будемо вважати, що його життя склалось непогано, враховуючи обставини.
Брав наречену штурмом
І ось тут починається любовна історія княгині Ілони Зріні. Історія її другого шлюбу. Вона залишилась вдовою з двома дітьми Ференцем, п’яти місяців від роду і Юліаною, якій було дев’ять років.
Життя її не було безпечним, оскільки у замку Маковіце, де вона проживала з дітьми, була присутня німецька охорона. Княгиня, остерігаючись нападу, укрилась у замку «Паланок», де її прийняла свекруха Софія Баторі. Люб’язно вона її прихистила, чи ні, нам невідомо.
Насамперед Софія найбільше піклувалась про свого онука, якого вона любила.
В той час князь Імре Текелі, який стане другим чоловіком Ілони Зріні очолив повстання угорців проти Габсбургів, і його підтримала Порта, французи й поляки.
Справжніх мотивів князя, який вирішив одружитися зі старшою за нього Ілоною Зріні, ми не знаємо: було це кохання чи чоловіка вабили спадок і статки Ракоці.
У 1648 році Текелі прибуває у Мункач, але не для того, щоб попросити її руки у Софії Баторі, а щоб взяти замок штурмом.
Його напад був відбитий і захопити наречену силою не вдалось. Тож князю таки довелося просити особисто її руки. Утім, після такої витівки, як не гарцюй, як не вказуй розум і гарні манери, загальне враження вже не те. І Софія Баторі очікувано відмовила князю, не давши дозволу на шлюб своєї невістки.
Однак саму княгиню Зріні привабливий чорновусий наречений, та ще й однодумець зацікавив. Наразі ми не можемо сказати точно, була вона закохана в нього чи хотіла вийти за нього заради державницьких інтересів.
Утім, переступити через заборону свекрухи було неможливо. Заради цього шлюбу Імре Текелі просив допомоги навіть у королівському дворі. Однак король виклав свої умови: здати зброю та фортеці, а тоді можна і розмовляти. Договір був би укладений, якби не султан, який під такою зрадою не підписався.
Все вирішив випадок. Брат Ілони Зріні Бальтазар прибув у Мункач до сестри, а по дорозі назад у Вену його пограбували й ув’язнили в Ерделі. Ілона Зріні виїхала, щоб звільнити брата, але через те, що вона не мала права покидати Мункач її заарештували й відправили у Тіроль, як політичну бранку.
У Тіролі княгиня Зріні ухвалила остаточне рішення про шлюб з Текелі, задля спільної боротьби з загальним ворогом. Утім, шлюб був неможливим, Баторі не давала дозволу, до того ж вона виключила невістку із заповіту, залишивши все майно онуку, і призначивши опікуном Ференца самого імператора, залишивши імператору за це 6 млн флоринів. Лише після смерті Софіі Баторі король дав дозвіл на цей шлюб.
Але чи був цей шлюб щасливим?
Чи була щаслива Ілона Зріні з чоловіком, який хотів отруїти її сина?
15 червня 1682 року відбулося вінчання і весілля Ілони Зріні та Імре Текелі. Наречений прибув у супроводі угорських кіннотників і німецької піхоти із Буди у Копашвар, де він зустрівся з нареченою і її дітьми. Пишне весілля відсвяткували у замку «Паланок».
Після шлюбу Імре Текелі дуже скоро передали у користування замки й палаци Ракоці. Повністю на законних умовах забрати собі всі статки Ракоці Текелі не міг, бо вони належали Ференцу молодшому, який був під охороною самого короля.
Саме це і спонукало Текелі зробити спробу отруїти пасинка. На щастя, спроба не вдалася. Ілона була змушена захищати сина від чоловіка, який дуже жорстоко ставився до хлопчика. Дитина пережила і голод і побої.
Можемо зробити висновок, що князь Текелі взагалі був жорстокою людиною, про що свідчить його ставлення до полонених у замку, які виживали завдяки добросердній княгині, яка таємно дозволяла годувати в’язнів у підвалах.
Залишаю поза цією історією спільну боротьбу пари Текелі та Зріні, яку вони з рештою програли. Через що Ілона Зріні була позбавлена можливості бути поряд зі своїми дітьми, яких забрали від неї на виховання.
Після капітуляції замку і деяких поневірянь по світу владна пара знов об’єдналась і дожила свій вік у Туреччині. Там вони й поховані.
Відповісти на запитання – була це любов чи спільний союз заради досягнення влади – довіряю своїм читачам. Однак ця історія цікава, з цим, думаю, ніхто сперечатися не буде.
Олена Забенко
Читайте також: Історія Ілони Зріні та Імре Текелі: кохання, зрада та війна