Мукачево минулого – це абсолютно не те місто, що зараз, з інтенсивним транспортним рухом, багатоповерхівками та Ратушею, де збирається міське управління.
Мукачево початку ХІХ століття – це місто, в якому раділи через будівництво нового моста, важливої події 1815 року. По набережній, поруч з новим мостом, прогулюються місцеві аристократи. І… людям не дають спокою вампіри.
На початку ХІХ століття Мукачево все ще оточує стіна, і воно вважається фортецею. Ріка Латориця має тоді дві гілки, що призводить до постійних підтоплень та повеней. Тому, якщо хтось з вас випадково потрапив би в центр, який нам відомий, поруч з Ратушею, то опинився б у болоті по пояс і навіть міг утопитися у воді, залежно від пори року. В полі зору були б хатки з солом’яними дахами, побудовані на більш сухих ділянках. Через високу вологість місто не мало можливості для розвитку, і, за словами автора старої книги про історію Мукачева, місцеві жителі не дуже до цього прагнули.
Наша історія трапилася в місті, яке мало близько 500 будинків, зокрема палац Ракоці, кілька церков, замок, що слугував тюрмою, синагогу, одну школа та соляний склад. У Мункачі, як його тоді називали, жили русини, угорці, євреї, німці та цигани. Народ, в основному, був малоосвіченим і жив коштом ремесел, розведення худоби, садівництва, городництва, рибальства та транспортування деревини.
Сплавлення деревини річищем Латориці тоді було можливим, оскільки це була повноводна ріка зі швидкою течією. Сільським господарством переважно займались русини, які проживали на березі Латориці в поселенні Оросвег. Ось тут і сталася історія з вампірами, яка довгий час не давала спокою місцевим мешканцям.
Карта Мукачева тих часів
Міська цивілізація не впливала на побут та віру русинів, що виживали коштом землеробства, повністю від нього залежали і тому були дуже забобонні.
У 1817 році в селищі Оросвег сталась загибель худоби від невідомої хвороби, яка передавалася і людям. Місцеві казали навіть, що хворі, мали дивну поведінку: померлі, раптово воскресали під час похорон, відлякували родичів і односельців. Тому, що серед народу давно ходили історії, пов’язані з вампірами, про них згадує Ульрік Душець. Цей чоловік був управителем міста Мукачево у 1737 році. Ось він письмово повідомляв графу Шенборну Лотару про появу в місті вампірів, які при житті були чаклунами, практикували поклоніння дияволу і після смерті вставали з могил та висмоктували кров людей, через що люди помирали в муках. Ми не знаємо, наскільки вірив граф управителю, але випадки викопування «вампірів» і відрізання голів відбувалися, правда нечасто, однак ніхто цьому не перешкоджав.
1817 рік. Селище Оросвег
Декілька будинків із глини, критих соломою, утворювали дві вулички, що спускалися від Чернечьої гори, де стояв маленький храм греко-католиків та будинок єпископа. Кінець вулиці вдавався в невелике кладовище. За кладовищем починався дубовий ліс, відразу поруч з ним – невеликий будиночок, як положено під солом’яним дахом, але який вже частково провалився й згнив. Хазяйка не могла зайнятися ані дахом, ані господарством, оскільки була дуже старою. У неї була така сама стара корова та молочна коза. Жінка була циганського походження, тому мешканці Оросвегу ставилися до неї вороже, до того ж вона здавалася їм дивною, мовчазною. І найголовніше, вона не відвідувала церкву.
Літом 1817 року сталася загибель худоби, що викликала жах у мешканців села, і не тільки це. Почали помирати люди, які доглядали за худобою. В один із днів померла старенька, її знайшли на галявині, поруч з лісом, там же лежали мертві її корова та коза. Стареньку поховали, а потім пішли за нею на той світ ще кілька людей. І ось тут і почалася паніка: люди запевняли, що померлі якимось чином встали вночі та блукали під вікнами.
А потім померло ще кілька людей, що для невеликого селища стало значною втратою людського ресурсу. Зібравшись, русини вирішили послати двох найхоробріших чоловіків розкопати могилу «відьми» і здійснити необхідні дії: вбити палицю у серце, відрізати голову, що і було зроблено двома чоловіками. Уночі, при світлі смолоскипів, вони вирушили на кладовище, на щастя, воно було поруч, викопали нещасну стареньку і відрізали їй голову, а потім встромили палицю у серце. Як вони розповіли священнику, який проводив розслідування, з тіла померлої полилася свіжа кров.
Священник можливо не вірив їм, але й вони йому не вірили, коли він намагався раціонально пояснити події та м’яко їх покарати. Це не допомогло, епідемія розкопування могил охопила місто. Навіть найбільш освіченим жителям здавалося, що їхні мертві родичі ходять вулицями. Після розкопування могил на кладовищі вулиць Тиметоу та Кладбищенської, священники та королівська поліція серйозно взялися за цю історію, виявляючи та караючи тих, хто оскверняв мертвих та розкопував могили.
Припускають, що загибель худоби та смерть людей були викликані сказом, з яким вони не вміли боротися. Місцеві мешканці вважали, що у них є незамінний засіб – свіжа ведмежа кров, в якій вони мили ноги, але очевидно, у випадку сказу він не допомагав. Після цього випадку міське управління вирішило відкрити школу для русинського населення, щоб звільнити людей від забобонів та полювання на вампірів.
Про сказ та його можливий зв’язок з епідемією вампіризму
Сказ – це дуже заразна вірусна хвороба, що передається домашніми тваринами через укус або подряпини. У сучасному світі його можна уникнути за допомогою вакцини, в минулому ця хвороба була смертельною. Перші симптоми сказу: лихоманка, біль та невідомі відчуття по всьому тілу. Поступово розвивається запалення мозку та спинного мозку.
Існують дві форми сказу:
1.Вірус спричиняє гіперактивність, збудження, галюцинації, порушення координації, боязнь води, боязнь свіжого повітря. Смерть настає через зупинку серця.
2. Паралітичний сказ спричиняє поступовий параліч, розвивається кома, в якій людина здається мертвою, але вона помирає поступово та тривало.
У зв’язку з цим виникають дві версії: галюцинації у людей, які вже захворіли, та як наслідок – вони бачать вампірів, які блукають під вікнами. Або хтось із хворих впав у кому, а потім несподівано виявив ознаки життя, що викликало у неграмотних людей страх і думки про живих мерців.
А ви як думаєте?
Олена Забенко